Тепло душі для наших захисників
«Я не можу спокійно спати, адже знаю, що їм там холодно», - говорить про наших воїнів Ганна Григорівна Заболотна із Микулинець. Не звертаючи увагу на свій поважний вік (76 років) та різні хронічні хвороби жінка увесь день в’яже теплі носки для захисників України.
- Минулої осені побачила по телевізору, що у якомусь селі жінки зібралися та в’яжуть для воїнів. Думаю, так я теж так зможу допомагати, якраз осінь і теплі носки будуть дуже доречні. Закупила нитки та почала в’язати першу партію – 15 пар. Запитала у доньки кому можна їх передати, вона порадила наших хлопців-односельців, брати Петлінські, вони обидва на війні. Отак і почалась моя історія допомоги для захисників, - розповідає пані Ганна.
Відтоді Ганна Григорівна зв’язала уже 80 пар носків, до речі усі вони мають дуже веселе забарвлення, дивлячись на них хочеться посміхнутись. У кожній парі цікаво поєднані кольори, аби радувати око та хоч трохи підіймати настрій хлопцям.
- Для кожної посилки нав’язую приблизно 15-20 пар тепленьких носків та відправляю воїнам. До носочків обов’язково додаємо від нашої родини (доньки, сина, онучки) якісь смаколики, солодощі, каву, також власноруч вирощені цибулю, часник, аби хвороби не чіплялися.
Запрошую доєднуватись до моєї діяльності, може хто хоче допомогти в’язати носки, або має можливість передати хлопцям смаколики, звертайтеся, разом зможемо більше, - наголошує Ганна Заболотна, - поки що немає бажаючих, але я не здаюся.
Демонструючи фото та відео від хлопців із подякою за свої вироби, пані Ганна не може стримати сліз. Зізнається, що тепер кожну вільну хвилинку присвячує в’язанню.
- Іноді сплю три години, аби побільше встигнути зробити. Родина допомагає із закупівлею пряжі, вона у нас велика, тож ниток поки маю достатньо, було б здоров’я в’язати. Адже тримати ноги в теплі нашим воїнам потрібно увесь рік. Зараз тільки переживаю, що прийшла весна як тепер поєднувати в’язання із городніми справами.
Ганна Григорівна вправна господиня, все життя вирощує чудові урожаї всієї городини і в теплиці, і на відкритому ґрунті. Розповідає що бажання працювати біля землі у неї непереборне, дуже любить бачити результати своєї роботи. Зараз уже здоров’я не дозволяє працювати в повну силу, але бажання перемагає, тож іноді сапає городину сидячи на стільчику.
Поспілкувавшись із нашою поважною волонтеркою, голова громади Василь Романюк побажав Ганні Григорівні міцного здоров’я та подякував за щиросердну допомогу для бійців. Адже немає ніяких обмежень для того хто хоче допомагати, було б бажання.
Одними із тих хто допомагає із закупівлею ниток для виробів Ганни Заболотної, є батьки загиблого Героя - Бориса Романова із Микулинець. Вони родичі із пані Ганною та живуть одній вулиці. Родину полеглого воїна також відвідав Василь Романюк.
Борис Романов загинув у віці 27 років, під час ракетного обстрілу у с. Гавришівка 6 березня 2022 року. Він став одним із перших полеглих у нашій громаді після повномасштабного вторгнення. Борис був десантником, спортсменом, виконав більше ста стрибків із парашутом, мав багато Подяк і нагород за свої досягнення. Він служив за контрактом, брав участь в АТО. Був дуже активним у допомозі щодо благоустрою в своєму рідному селі Микулинці. Не цурався ніякої роботи, завжди першим приходив на допомогу. Але війна забирає найкращих…
Батьки Героя - Микола Пилипович та Тамара Іванівна розповідають, що після загибелі їх сина відчувають потребу допомагати, тим самим наближаючи нашу Перемогу. Вони постійно донатять на різноманітні збори та благодійні фонди, допомагають військовим у придбанні необхідного обладнання.
- Аби тільки нашим хлопцям хоч трохи було легше, а ми допомагатимемо аж до перемоги. Завжди долучаємось лише до перевірених зборів та фондів, аби бути впевненими, що усе дійде за призначенням, - наголошує Микола Пилипович.
- Через декілька днів буде два роки, як не стало нашого Бориса, - говорить батько Героя, - а біль не зменшився ні на йоту.
Зі сльозами на очах вони розповідають про свого сина, про його досягнення та відзнаки і не можуть зрозуміти чому так рано його забрала клята війна.
Змістовною та непростою видалась поїздка до Микулинець.
Після спілкування із Ганною Григорівною, Миколою Пилиповичем та Тамарою Іванівною ще більше переконуєшся, що зараз немає нічого важливішого ніж допомога нашим захисникам. Якщо пані Ганна не дивлячись на проблеми зі здоров’ям увесь день в’яже теплі носки, а батьки які втратили сина продовжують від щирого серця допомагати, то і кожен із нас теж повинен долучатись.
Будь яка допомога важлива!
