Один день - одна маскувальна сітка
Із початком повномасштабної війни волонтери - справжні ангели-хранителі наших військових. Замаскувати та одягнути - саме за таким принципом працюють небайдужі жінки у селі Широка Гребля Якушинецької ТГ. Тут плетуть маскувальні сітки для бліндажів та кікімори, в’яжуть шкарпетки, виготовляють подушечки та валики для транспортування поранених бійців, шиють шорти та гетри із плащівки. Жінок у волонтерський осередок об’єднала завідучка місцевої філії центру культури та дозвілля Галина Антонюк. Команда складається з понад 20 жінок різного віку – хтось молодший, а хтось уже в поважному віці. Найстаршою волонтеркою є 89-річна Станіслава Мельник, не покладаючи рук трудяться 75-річні Лідія Крисько і Людмила Гнатюк та 70-річна Віра Смірнова. Також у команді працюють Зоя Кучинська, Марія Хіміч, Наталя Косичук, Катерина Олексієва, Катерина Карайкоза, Любов Ланкова, Таїса Пудри, Катерина Гончарук, Галина Федорцова, Тетяна Суржик, Лідія Голубович, Валентина Мельник, Ірина Щерба, Наталя Горобчук, Катерина Череватова, Юлія Швець, Надія Данильчук, Наташа Студницька, Інна Мельник,Тетяна Ткачова, Ірина Денисюк та Світлана Плахіна з трьома синами. Валентина Шевчук регулярно готує смачні обіди й приносить смаколики.
Маскувальні полотна волонтерки почали плести минулоріч у грудні. Відтоді за декілька годин звичайна сітка та стрічки тканини у жіночих руках стають "павутиною захисту" для сотень українських військових. Нині уже вдалося сплести понад 60 "маскувальниць" різних розмірів (здебільшого сітки мають розмір 6 м², проте є й спецзамовлення - найбільша сітка 24 м²) та кольорів.
За словами завідучки осередку культури Галини Антонюк головне правило їх команди - плести та шити з добрими помислами і побажаннями.
- Нас об’єднала одна спільна справа - щире бажання допомагати українським військовим. Тому робимо усе можливе аби підтримати бійців та забезпечити їм надійний тил. Спочатку маскувальні полотна плели з того, що було під руками. Одні різали, інші в’язали. Згодом до нас звернулися представники волонтерського осередку «Надійний тил» з проханням плести «маскувальниці» для бліндажів. Відтоді така робота почала набирати обертів. Основу для майбутніх виробів купуємо самі, тканину інколи приносимо з дому, але більшу частину передають волонтери – це здебільшого обрізки тканин, з яких шиють військову форму. Працюємо, хто коли може, але в усіх уже давно «сіткозалежність». Кожен плете за певними правилами, проте на свій лад, тому сітки мають унікальні візерунки й ніколи не повторюються. Ми тут усі - самобутні художники. На жаль, наші твори недовговічні. Тому ми завжди на своєму «посту». Маскувальні полотна плетемо різних кольорів, часто військові самі замовляють кольорову гамму. До прикладу, крайня сітка була біла. Ми спочатку здивувалися чому саме такий колір, адже зима закінчилася. Але військові пояснили, що самі пофарбують «маскувальницю» у потрібний колір. Для зелених сіток теж є ціла палітра. Часто хлопці просять додавати багато чорного і коричневого, бо на фронті в принципі немає таких зелених кольорів, як ми тут у тилу звикли бачити. Там вся земля у вирвах, дерева понівечені, всюди багнюка.
Окрім маскувальних сіток зробили й 8 кікімор. Мішковину та нитки для їх виготовлення приносили односельці. Також пошили близько 80 пар гетрів із плащівки. Ми розуміємо, що будь-яка допомога військовим це важливо. Хай кожен наш воїн буде під захистом із нашими сітками, і з нашими молитвами, з нашою вірою в Перемогу. Бо якщо ворог переважає чисельністю - силою духу він не переможе нас ніколи, - розповідає Галина Никонівна.
Ще одним важливим напрямом роботи є в’язання теплих шкарпеток. За цей час вправні руки волонтерок сплели понад 70 пар. Нитки для носків жінки спочатку приносили свої, а згодом почали купувати в’язані речі у секонд-хендах. Їх вони обов’язково прали, а потім розпускали. У кожну пару різнобарвних шкарпеток жінки вкладають частинку своєї душі та любові, заряджаючи їх на перемогу та мир.
Жінки дбають не лише про бійців на передовій, але й про воїнів, котрі отримали поранення й лікуються у шпиталях. Волонтерки уже зробили близько 200 спеціальних подушечок та 120 валиків для перевезення поранених хлопців. Також відшили 450 шортів для захисників, з них більше 400 пошила Ірина Денисюк. Матеріал для їх виготовлення приносили з дому - це і простирадла, і підковдри, і відрізки тканин. Викрійки робили самі, згодом усе зшивали за певними схемами.
Не можна не згадати про атмосферу, яка панує у фойє клубу, пані Галина зізнається, що поміж роботою волонтерки спілкуються про особисте, ситуацію в державі, тощо. Проте, коли беруться плести і шити стараються мислити винятково позитивно, аби речі були з гарною енергетикою.
За свою копітку роботу, невтомність та ініціативність учасниці волонтерського руху отримують подяки та грамоти від місцевої влади, колег-волонтерів та військового керівництва. Проте найціннішими для них є слова вдячності, фото та відео від бійців з передової.
Окрім допомоги ЗСУ в будинку культури проводять різноманітні тематичні заходи, приурочені до свят та пам’ятних дат, цікаві та креативні майстер-класи, виховні та патріотичні заходи для молоді, репетиції, діють різноманітні гуртки для дітей. До прикладу минулоріч відбувся благодійний захід, під час якого вдалося зібрати понад 20 тисяч гривень. До Великодня усіх охочих вчили створювати та правильно розфарбовувати писанки. До Дня Державності України з дітьми був проведений воркшоп: "З Україною в серці." Хлопчики та дівчатка вчилися з зернят і різних форм макаронів зробити соняшник. І їм це вдалося. А днями для волонтерок самодіяльні артисти влаштували концерт, а вихованці гуртків подарували власноруч зроблені букети весняних квітів. Не забувають тут й про благоустрій, відтак неодноразово проводилися суботники, впорядковувалася прилегла територія, створювались яскраві клумби. Звісно не всі плани та задуми у культурній царині вдалося втілити, адже левову частку часу займає волонтерство. Проте все буде після Перемоги.
- Життя українців після 24-го лютого 2022 року розділилось на «до» та «після». Війна змусила нас внести корективи у плани. Нині багато чого втратило сенс. Але я вірю, що після Перемоги ми обов’язково зробимо все, що планували та навіть більше і краще. Думаю, що сьогодні ми усі відчули, що українська культура надзвичайно важлива. Відтак потрібно її плекати та передавати дітям. Також важливо допомагати нашим воїнам на фронті, аби вони відчували міцний тил та знали, що тут на них чекають, - зазначає Галина Антонюк.
