Сьогодні громада знову єдиною молитвою вшанувала пам’ять Героїв, які віддали своє життя за свободу та незалежність нашої держави. Це наш обов’язок – пам’ятати їхній подвиг, берегти історію та передавати цю пам'ять наступним поколінням.
У Парку слави в Якушинцях отець Сергій священнослужитель Православної церкви України провів разом із присутніми традиційну спільну молитву за загиблими у війні захисниками України.
У молитві згадали поіменно кожного полеглого воїна, жителя Якушинецької громади.
Після звершення молитви, продовжили ближче знайомство із життєвим шляхом загиблих захисників. Сьогодні учениця Пултівецької гімназії Софія Гончарук розповіла життєву історію Івана Лєвіна із Пултівець. Він рівно рік тому віддав своє життя - за кожного з нас, за Україну, у надто молодому віці – 20 років.
Завдяки мужності та жертовності наших воїнів ми маємо можливість жити і будувати майбутнє.
Вічна слава і шана Героям України!
Кожен хто прийшов, своєю присутністю та молитвою не дає згаснути пам’яті про тих, хто віддав у російсько-українській війні своє життя за Україну.
Народився 29 лютого 2004 року, проживав разом із мамою і меншим братом в селі Пултівці.
Мама, Наталія Іванівна, згадує:
«З дитинства Іван дуже любив читати та слухати музику, навчився читати у 6 років, особливо цікавили його історія України та інших країн. Він навіть повністю прочитав Біблію, щоб вникнути в її істину.
Іван дуже любив тварин, він говорив: ''Коли я виросту, то побудую величезний притулок для безхатніх тварин''. Усе своє дитинство та шкільні роки він був дуже активним у спорті, ставив собі цілі та досягав їх. З 14-ти років почав ходити у спортзал. Також він завжди допомагав мені доглядати молодшого брата, багато допомагав бабусі по господарству.
Іван полюбляв гарно вдягатися, тому з 14-ти років намагався заробляти і самостійно влаштувався на роботу і отримавши свою першу зарплатню, придбав гарний одяг. Він був дуже допитливим, веселим і справедливим хлопцем, тому мав дуже багато хороших і вірних друзів і серед однолітків, і серед старших за віком.
Для брата Жені він був і старшим братом, і другом, і прикладом для наслідування.
Іван мав незалежний, індивідуальний характер, завжди мав свою точку зору. Вивчав історію. Був добрим, справедливим ,чесним. Мріяв подорожувати».
«Під час навчання в школі, - згадує класний керівник Галина Іванівна, - Іван завжди був веселим, запальним, щирим та активним мав багато друзів. Улюбленими уроками були - література та історія, хоча мав здібності від природи до вивчення практично усіх шкільних предметів. Особливо переймався тим, щоб не хвилювати свою матусю, яка з раннього дитинства виховувала його сама. Говорив, що «коли я виросту, зароблю грошей, то куплю собі автомобіль. Обов'язково покатаю маму і брата». Як і кожна молода, амбітна людина Іван мав багато планів на життя. І я точно знаю, що він усі їх обов’язково здійснив би…»
Закінчивши 9 клас, вступив до Вінницького промислово-технологічного коледжу, де опанував механічну інженерію. У коледжі його дуже любили через те, що Іван часто заступався за слабших, був справедливим.
З перших днів війни він долучився до місцевої територіальної оборони. Іван дуже любив місцину, де народився, де провів дитинство і шкільні роки. У 2023-му році, у віці 19-ти років добровільно вирішив вступити до лав Національної гвардії України до військової частини 3057. Він дуже мріяв стати азовцем, тому пройшовши підготовку потрапив до батальйону «Азов».
Попри всі вмовляння матері не йти на війну, тому що, він ще зовсім юний, син проявив неймовірну силу духу та віри в те, що Україна має бути вільною, сильною, незалежною. «Синочок сказав мені, мама прийми мій вибір, я по іншому не можу. Що я скажу своїм нащадкам, що йшла війна, а я нічого не зробив», - згадує мама, Наталія Іванівна.
Із серпня 2023 року виконував бойові завдання на Донеччині. Іван не один раз отримував поранення, але все одно героїчно повертався захищати Україну від російської навали.
Іван Лєвін неодноразов мужньо рятував своїм побратимам життя, натомість ризикуючи власним. Він мав позивний – «Бомбер».
Остання місія Івана розпочалася у жовтні 2024 року. Стрілець-сапер під час виконання бойового завдання із забезпечення відсічі збройної агресії російської федерації загинув 30 жовтня 2024 року у районі населеного пункту Неліпівка Бахмутського району Донецької області, будучи вірним військовій присязі, виявивши стійкість і мужність у бою за суверенітет і незалежність України.
Бойові побратими винесли його з поля бою, надавши першу необхідну допомогу та, на жаль, не змогли врятувати життя.
Іван мріяв написати книгу про усі події після закінчення війни, але на жаль він ніколи її не здійснить. А своїми героїчними вчинками він назавжди вписав своє ім'я до Книги пам'яті українського народу.
